Mars Hopper: Космічна галузь — чи не єдина, в якій думка про українців не встигли споганити

Опубликованно 31.10.2017 12:48

На початку 2016 року Павло Правдюков, спеціаліст по Big Data, запропонував своїм колегам з лабораторії Ciklum сходити на етап хакатона NASA SpaceApps Challenge в Києві. Особливого ентузіазму пропозиція не викликала, і Павло вирішив реалізувати проект зі своїм другом Миколою Денисенко, програмістом, хіміком і ракетомоделистом.

Вже на попередньому етапі T-3 BootCamp була сформована команда (крім Павла і Миколи, в неї увійшли інженер Олександр Буткалюк і його дочка-ліцеїстка Софія, аспірант КПІ В'ячеслав Осауленко, програміст Ілля Рубинський і інженер Андрій Музиченко), яка три тижні тому "порвала" український інформаційний простір і стереотипи співвітчизників. Їх проект Mars Hopper — ракетоплан для дослідження полярних шапок на Марсі — увійшов в топ-3 фіналістів і отримав приз глядацьких симпатій.

Як ви потрапили на конкурс NASA SpaceApps Challenge і що з цього вийшло?

Ілля: Цей конкурс проходив в Україні вперше, брали в ньому участь Київ та Кіровоград. Андрій Бігунів взяв на себе організацію етапу конкурсу NASA SpaceApps Challenge в Україні. І за три тижні до хакатона організував T-3 BootCamp, на якому і відбувалося знайомство команди.

Олександр: Деякі команди приходили вже сформовані, а ми познайомились на T-3 BootCamp. Були команди з двох мейкерів чи двох айтішників зі схожими навичками, у нас вийшла "солянка" з дуже різних спеціалістів. Вдалося зібрати цікаву конфігурацію, яка потім дала змогу перемогти.

Ілля: Я думаю, перевага нашого проекту в тому, що зібралися різні люди з різними знаннями. Власне, це і було основною мотивацією, чому я прийшов на хакатон. Якщо програмісти зберуться — буде все як зазвичай. А коли збираються носії різних знань, виходять дійсно цікаві проекти.

Все дійсно стоять міжнародні проекти робляться різними фахівцями.

Значить, команда формувалася в процесі, а як розділили обов'язки?

Павло: Спочатку ми обговорювали загальну концепцію: як ця штука повинна літати, що вона повинна робити, як її зробити такою, щоб вона "прожила" якийсь час. Ми обговорювали, чи в неї бути крила або вона буде стартувати і приземлятися як ракета. Обговорили конструкційні, суто технічні моменти.

А вже на самому подію ми вирішували, як зможемо продемонструвати нашу ідею. Ми подивилися на наші здібності: у нас є дві людини, що розуміються у фізиці, є люди, які можуть зібрати модель, яка буде демонструвати принцип.

Олександр: До речі, у нас поступово розкривались таланти в команді. Ми підрахували, що якби кожен займався одним напрямком, то нас було б не 8, а десь 25-30. Наприклад, Павло прийшов з товаришем Миколою. Микола — практик, він збирав і запускав ракети. А Павло фільмував.

Павло: Ми запускали ракети за Києвом. Але це були піротехнічні ракети — вони не йдуть високо в небо. Це більше хобі.

А для проекту Микола робив для нас симуляцію з візуалізацією, а Ілля допомагав йому. Коли нам потрібно було робити відеопрезентацію, дуже знадобилися навички фотографа і оператора.

Олександр: Він був і режисером, і оператором, і монтажером. У нього чудова англійська.

Мій попередній досвід та інженерна освіта дозволили створити працюючі моделі. Пристрій дуже довго не хотів працювати — деталі купувались на ринку або в "Епіцентрі". Вони для цього абсолютно не призначені. Не вдавалось досягти герметичності: ми працювали з тиском і потрібно було унікати вибуху.

Тому у нас чотирикратний ступінь захисту: манометр, запобіжний клапан, розрахунки, ручна система відсічки.

Був момент "Х'юстон, у нас проблеми"?

Всі: Ні.

Олександр: Ракетоплан вперше летів на хакатоні, і полетів з першого разу.

Тобто, ви зібрали макет?

Олександр: Макет — це ті, що не працює, а у нас була модель.

Павло: Самий базовий прототип реактивного літака

Олександр: У нас булі моделі окремих елементів, плюс була модель ракетоплана, яка літала.

Але ж умови на Марсі і на Землі відрізняються?

Павло: Так, відрізняються. На Марсі слабкіше гравітація, тому там легше літати. Але атмосфера розряджена.

Ілля: Але нам потрібно було показати основну ідею — використання сухого льоду. Це можна було показати на Землі, і хлопці придумали, як це зробити.

Олександр: Хлопці-фізики перерахували параметри для земних умов, і деякі вузли мі окремо змоделювали. Двигун з пропелером працював окремо, він заважкий, щоб підіймати його літаком. А літак на ракетній тязі літав, і досить успішно. Це зробило демонстрацію набагато кращою, ніж якби ми просто відкрили б балон і випустив струмінь газу.

А які галузі знань довелося підтягнути під час роботи над проектом?

Олександр: Практично ніяких.

Ілля: Довелося працювати з тим, що є.

Олександр: Збирали додаткову інформацію: цифри, необхідні параметри підтягували з сайту NASA, використовували їх програмне забезпечення і трішки заглибились у аеродинаміку.

Павло: З аеродинаміки у нас не було фахівця, тому ми довірилися даними NASA.

А крім даних NASA, можливо використовували для розробки проекту та напрацювання українських вчених? Консультувалися з кимось?

Павло: В інтернеті ми знайшли розробки по конструкціях з вуглекислим газом.

Олександр: Ми перевіряли, чи наша гіпотеза технічно можлива. Нам дуже не хотілось повторити чиюсь ідею. Тому, коли був вільний час, ми перекопували інтернет, перевіряючи, чи наша ідея оригінальна.

Близьких аналогів ми не знайшли: "Запорожець" і Mercedes більш схожі між собою, ніж найближчий аналог літального апарату на вуглекислому газі.

Ідея подпрыгивающего літального апарату унікальна? І як ви до неї прийшли?

Олександр: Аналоги є. Американець професор Роберт Зубрін довгий час займається дослідженнями і написавши книгу Case from mars.

Був літаючий прототип на вуглекислому газі, але він використовує інші принципи. Він літав як літак, міг вертикально підійматись і сідати. Працював на газі, а не на сухому льоді. Там є дуже значні відмінності.

До речі, книгу Зубріна ми знайшли вже після хакатону. І виявилось, що Слава (В'ячеслав Осауленко, аспірант КПІ, учасник команди — ред.) використовував схожі формулювання.

Презентація Миколи Денисенка проекту Mars Hooper для NASA SpaceApps Challenge

Скільки часу потрібно, щоб перейти від ідеї до розробки моделі? Які перевірки довелося пройти?

Олександр: Ідея у нас сформувалась на BootCamp, який проходив за три тижню до хакатона. Оскільки ми були малознайомі, визначились, у кого які інтереси, хто в чому спеціаліст. Вирішили розпаралелити процеси, щоб кожен робив звичну справу.

І на випадок невдач в якихось напрямах, щось мало дійти до фінішу. Фактично так і сталося. Єдине, що спочатку ще Юрій працював з нами на BootCamp, йому не вдалося взяти участь. Тому наш літальний апарат не мав автопілота. А решта все дійшло: і фізичні розрахунки, і математичне, комп'ютерній ютерне і фізичне моделювання. Був двигун з гвинтом, що працював від вуглекислого газу, і ракетоплан, який літав.

Ми навіть нікого реверанс оригінальному завданню — модель джетпака (реактивного ранця). Це найпростіше, що було в нашому проекті.

Павло: NASA нам писали: "ми дуже здивовані вашою інтерпретацією завдання, але вона нам дуже подобається.

Враховуючи, що ви дійсно досить далеко пішли від початкового завдання, чому вам все-таки дозволили взяти участь у конкурсі?

Олександр: Якби організатори були з нашої країни, а особливо кілька років тому, нам би сказали: "Хлопці, це неформат, ви не проходите за конкурсом".

Виявилось, що у NASA зовсім інший підхід. Вони побачили, що є глибоке розуміння завдання, і воно настільки переосмислене, що ми можемо пропонувати свою інтерпретацію. Для них це показник, що ми незашорені завданням "від сих до сих". Це показник, що ми самостійно думаємо, генеруємо ідеї, проявляємо ініціативу.

Можливо, зараз українські підприємства космічний галузі не так шановані в світі. Чи пропонували вам українські та міжнародні інститути співробітництво і подальшу популяризацію цього напряму в Україні?

Олександр: Останнім часом ми багато спілкуємось з нашою космічною агенцією. Ми мали велику підтримку від голови космічної агенції Любомира Сабадоша — він вболівав за нас під час People Choice. А коли закінчився конкурс, запросивши нас до космічної агенції, ми мали кілька зустрічей.

Ми йому дуже вдячні за підтримку. У нас є цікаві плани, сподіваємось, вони реалізуються.

Ілля: Щодо України — ви даремно недооцінюєте наша держава. Тому що ми входимо в список космічних держав. І космічна галузь — чи не єдина, в якій думка про українців не встигли споганити. Думка ще дуже висока, і тут можна розвернутися.

Тобто, в NASA не здивувалися, побачивши декількох програмістів, фізиків, хіміків і дівчинку-лицеистку з ідеєю ракетоплана?

Ілля: Це основна ідея конкурсу: популяризувати космос, зібрати людей, які далекі від нього — і подивитися, що у них вийде.

Олександр: Ми багато спілкувались з комічною агенцією. Космічна галузь в Україні є, і працює непогано. Там є багато цікавих нових проектів і дуже великий потенціал.

На запрошення космічної агенції відвідав Дніпро, ми були в музеї "Південмашу" — там багато цікавих і актуальних технологій. Я вважаю, що у нас дуже високий рівень.

Зараз багато держав організовують свої космічні агенції, але не мають відповідних технологій. У нас все це є, але потрібно знаходити шляхи, щоб цей потенціал не залишався потенціалом.

На шкода, географічні обставини не дозволяють виконувати старти з теріторії України.

А які конкретно плани співпраці були з космічним агентством?

Олександр: Космічна агенція пропонувала нам продовжувати роботу над Mars Hopper. Єдине що марсіанська програма не закладена в поточну українську космічну програму. Ми і тут неформат. Тому складно виділити на це фінансування.

Чи ви сприймаєте свій проект як науковий стартап і плануєте зібрати гроші на прототип? Один з членів команди говорив про це в інтерв'ю.

Олександр: Славко — наш найбільший скептик. Якраз він ще до закінчення київського етапу говорив, що хотів би побачити вживу, як Mars Hopper літає.

Щодо стартапу: досить важко назвати його так. Це в чистому вигляді науково-дослідницький проект, альо застосовані технології, в принципі, можуть бути комерційними.

А скільки коштуватиме зібрати ракетоплан самостійно?

Павло: Можна порахувати вартість радіоізотопного генератора. Грамів плутонію коштує $4 тис., а його потрібно близько 10 кг.

Ви поки не намагалися комерціалізувати частину своїх напрацювань?

Олександр: Ми зараз дивимось, які технології проектом матимуть комерційну перспективу на Землі.

Подали заявку на Sikorsky Challenge. Альо від повністю некомерційного марсіанського проекту вимагати комерціалізації досить складно.

Комерційний потенціал має оптична система, навігаційна система, висотна аеродинаміка. Скоріше за все, в нинішньому вигляді він може бути платформою для досліджень в певних галузях. Але знову-таки, це буде дослідницький проект.

Якби це був комерційний продукт, на нас чекав бі великий успіх — настільки ми просунули його в інформаційному просторі.

Зараз у світі йде комерціалізація космосу, хотілось би, щоб в Україні розвивалась приватна космічна ініціатива.

Готові стати такою приватної космічної ініціативою?

Олександр: Скажімо так, якби ми були скептиками — навіть не йшли б на хакатон. Ми оптимісти.

Про нові проекти замислювалися? Команда у вас вже є.

Олександр: Ми розглядаємо варіант розробки надлегкої ракети космічного призначення. Але наскільки це можна втілити в Україні...

Павло: ...де не можна запускати ракети в космос.

Що в підсумку принесло команді участь і перемогу в одній з номінацій SpaceApps Challenge?

Олександр: КПІ (Київський політехнічний інститут — ред.) запропонували взяти участь у Sikorsky Challenge, запропонували наукові консультації, приміщення. Це вже інший етап. Бо є ті, що можна зробити за свої кошти (цей ресурс ми вже використали максимально), а далі треба переходіті на складніші технології та обладнання. Поки у нас немає фінансування проекту, тому потреби в приміщенні теж немає.

Павло: Ілля і Андрій пройшли навчання у школі безпілотників.

Ілля: Там було чотири дні.

Олександр: Бізнес-школа Католицького університету запропонувала для одного з учасників команди безкоштовно пройти курс технологічного менеджменту.

Для нас підготувало курс представництво Інституту сингулярності. Будемо вивчати експоненційні технології. Вмкладатиме Ігор Новіков, очільник представництва Singularity.

Ілля: Будемо вивчати теорію експоненційного розвитку технологій.

Команду запросили в NASA. Поїдете?

Павло: Команду запросили на запуск космічного апарату, який полетить на астероїд, забере звідти грунт (пил) і повернеться на землю. Це перший раз, коли апарат повертається на Землю з нелунным вантажем.

Орієнтовно запуск — 8 вересня. Його можуть переносити на кілька днів.

Олександр: Потрібно приїхати на два дні раніше і поїхати на два дні пізніше. Оскільки вікно запуску можу зсунутись залежно від погоди та інших умов.

Ми отримали запрошення на цей старт, але маємо летіти до Америки і перебувати там за власний кошт. На жаль, не всі ми маємо можливість туди полетіти.

Звичайно, нам потрібна підтримка, і можливо держава помітить, що ми вперше брали участь у такому конкурсі і вибороли перше місце. Може вона не лише спортсменам і співакам буде сприяти, але й науковцям.

Категория: Красота