Вертиго-це не останнє слово в женоненавистничестве, але феміністської його деконструкції

'Надумана нісенітниця", - заявив житель Нью-Йорка. "Перша половина фільму дуже повільно та надто довго", - сказав різноманітність. Коли запаморочення Альфреда Хічкока була випущена в 1958 році, критики були далеко не всі негативні – "одна з найбільш захоплюючих історій кохання, коли-небудь знятих", - сказав репортер, Голлівуд – але, здебільшого, реакція була млявою. "Структура сюжету яєчна шкаралупа худоба", - написав Пенелопа Х'юстон у полі зору & звук.

П'ятдесят чотири роки потому, запаморочення прийняв від Громадянина Кейна на вершині Sight & звук опитування з найбільших фільмів усіх часів і зараз, через 60 років після його початкового випуску, стану фільму, схоже, гарантована. Сюжет запаморочення має більше отворів, ніж з панчохами, який може бути відштовхуючим на перший перегляд. Але, як і багато чудові фільми, історія це трохи більше, ніж скелет, на який накладаються всі інші, більш цікаві елементи, які ви починаєте бачити після того, як ви могли б вийти за лиходія шалено заплутаний спосіб дії, героя непідйомними довірливість і всі інші "недоліки", які роблять цей самий величний, безглуздий трилер з усіх.

Кім Новак в "запамороченні". Фотографії: Різдво/Парамаунт

Запаморочення було взято з роману 1954 р лаундж Ле Морт (серед мертвих) по-французьки злочин-писати дуетом Буало-Narcejac, чиї кредити також включений сценарій для фільму Жоржа Франжю класичний фільм жахів Очі без обличчя (1960), а також роман, за яким Анрі-Жоржа Клузо, засновані ліс Diaboliques (1955), мати всіх темних трилери з шокуючим, що Хічкок був, не дивно, захоплювалися. У Парижі під час Другої світової війни, книга була під впливом інший роман, Брюгге-Ла-Морте, Жорж Rodenbach в 1892 шедевр бельгійського символізму, в якому скорботний вдівець закохується в танцюриста, який нагадує його покійну дружину і (спойлер!) закінчує душити її з замком мертвих волосся жінки.

Хічкок і його сценаристи (Алек Коппель і Семюель Тейлор) переписали історію Д лаундж Ле-Морт в Сан-Франциско і змінена кінцівка, але в іншому зберіг свою основну спрямованість. Джеймс Стюарт грає Скотті, це екс-детектив з акрофобія (страх висоти), хто наймає старого знайомого доглянути за своєю дружиною Мадлен (Кім Новак), чия дивна, хвороблива поведінка дає йому привід для занепокоєння. Скотті стає одержимим жінкою, яку він переслідує. Після його фобія заважає йому врятувати її, коли вона впадає в її смерті, він невтішний ... поки він не зустрічає Джуді, яка має віддалене подібність з Мадлен, і намагається відтворити свою втрачену любов, одягати її в тій же одязі.

Якщо в деяких колах, Хічкок і його фільми досі вважаються останнім словом у жінконенависників жах, запаморочення виставляти не 1. "Подивися, як сильний і стабільний персонажі чоловічої статі", - говорить один критик (я перефразую, але не на багато), при описі жіночих персонажів як одночасно "психованную, лукавий і покірні маріонетки" – що було б цілком подвиг, якщо б це було правдою.

У той час як Скотті герой запаморочення, його точка зору однозначно мариш. Є лише короткі спалахи з жіночих персонажів перспективи, але вони так само проникливі, як Скотті власне бачення-це зашорений, а так само важливі для історії пікантність, як і жінки безпорадно дивитися, як він відкидає реальний світ і спіралі вниз у некрофілії. Джуді любить його, але він не зацікавлений в ній, він просто хоче переробити її на вилитий його фантазії жінка. Вона знехотя капітулює, але був коли-небудь лінію так несамовито, як: "якщо я зроблю, що ви скажіть мені, чи ти любиш мене?"

Альфред Хічкок. Фото: Халтон Дойч/Корбис через Гетті

Що стосується дорога Мідж (Барбара Бел Геддес), один Скотті і екс-нареченої – коли-небудь була жінка, яка дивилася запаморочення без ідентифікації з нею, хоч трохи? Вона розумна, весела, вниз до землі і самовіддано підтримувала, але яка користь від цих якостей, коли чоловік, якого вона любить, не має почуття гумору або самосвідомість, і воліє замість того, щоб втратити себе в ефірному, лупиться фентезі жіночності?

Це не важко знайти твердження, що жіночих персонажів Хічкока блондинка і погані і заслуговують смерті. "Сексуальні фантазії свого дорослого життя були щедрими і своєрідно, і, з доказами його фільми, він користувався розробки у зґвалтуванні і вбивстві жінки," Пітер Акройд написав Альфреда Хічкока: коротка життя. "Вони всіх покарають зрештою," Bidisha написав у статті в "Ґардіан" про Жінки Хічкока. “Вони були блондинами. Вони були крижані і віддалених", - написав Роджер Еберт. "Рано чи пізно, кожна жінка Хічкок був принижений."

І не в перший раз, я задаюся питанням, якщо я спостерігаю ті ж фільми, як і всі інші письменники. Сам Хічкок не допоможе питань, змові у власну міфологію із заявами, які, здавалося, покликані провокувати. “Я завжди вірю в дотримуючись порад драматурга Сарду. Він сказав: 'мучити жінок!' ... Біда полягає в тому, що ми не досить замучить жінок".

Джеймсом Стюартом в "запамороченні". Фото: Парамаунт/Кобальт/Рекс/Shutterstock В

Звичайно, фільм, який Хічкок відомий і який неминуче кольорові популярне уявлення про нього – це Психо (1960), в якій героїня блондинка (Джанет Лі), вчиняє злочин і платить найвищу ціну в тривожно ранньому етапі розповіді. І не варто забувати його негожим лікування Тіппі Хедрен, для яких він розробив відповіді еротичної одержимості під час зйомки птахів (1963) і "Марні" (1964), внаслідок такого зловживання, що б правильно запросити вниз гнів сьогодні #Метоо руху.

Але тільки на мить, давайте розглянемо жінки Хічкока – всі його жінки, не тільки зіграв Новак, і Хедрен. На всіх етапах своєї кар'єри, він оточив себе сильною жінкою колабораціоністів, таких як його дружина Алма (чий внесок у його роботу ніколи не слід недооцінювати), Джоан Гаррісон (секретар, сценарист і продюсер), Пеггі Робертсон (скрипт-супервайзер і помічник) і Сюзанн Готьє (особистий секретар).

І так званий жінконенависник, його фільми мають багато безстрашних героїнь. Думаю влучність Джилл Лоуренс в Людина, яка знала занадто багато (1934), злющий Еріка Бургойн в молодий і невинний (1937), Айріс Хендерсон відкидає спроби звести її в "Леді зникає" (1938), Марія Йеллен рішення банда шкідників в таверну "Ямайка" (1939), Чарлі Ньютон розуміючи, що немає більше її улюбленого дядька Чарлі, ніж здається на перший погляд в тінь сумніву (1943), доктор Констанс Пітерсен її лікувати пацієнта і розгадати таємницю в заворожений (1945), Єву Джилл покопавшись в маскуванні в Страх сцени (1950), Джо Маккенна спів Ке сірка, сірка у дитинстві місцезнаходження пристрою у власний рімейк Хічкока людина, який занадто багато знав (1956).

Навіть коли жінки зазвичай в захваті інтереси, вони надзвичайно відважна і кмітлива. Взяти Памелу в "39 сходинок" (1935), Керол Фішер в Іноземний кореспондент (1940), Пет Мартін в Saboteur (1942) і – насамперед – Ліза в заднє вікно (1954), який доводить, що вона більше, ніж просто бачення краси в ідеальне маленьке плаття увірвавшись у квартиру вбивцю, щоб шпигувати навколо. У всіх кімнатах через двір, заднього скла, розкладає на різних стадіях сексуальних відносин на благо своїх зобов'язань чоловік вуайеріст, але шлюб у Хічкока фільми рідко щастя закінчується, найчастіше прелюдією до жінки в боротьбі за виживання в таких фільмах, як Ребекка (1940), підозру (1941) і погана слава (1946).

Джеймс Стюарт, Кім Новак. Фото: Парамаунт/Кобальт/Рекс/Shutterstock В

Жахливих матерів фільмів Хічкока часто згадуються як ще один доказ його жінконенависництво. Але ніхто ніколи не здається, питання багаторічник одержимість Голлівуду проблеми з батьком. І чому матері повинні бути скромним і слабким? Крім того, Місіс Бейтс з "Психо" існує лише як плід уяви її сина, і мати Олександра Себастьяна в горезвісне це – з її точки зору – абсолютно правильне підозра його нова дружина, хто є шпигуном. І компенсуючи жахливий матері або владної господині (Місіс Денверс в Ребекку, або Міллі, приховуючи зморшки в Генрієтта Flusky ліжко під знаком Козерога, 1949) завжди доброякісні, Дотті, але надзвичайно незвично – і як зіграв Джессі Ройс Лендіс – Джессі Стівенс "Спіймати злодія" (1955) і Клара Торнхілл на північ через Північний Захід (1959). "Панове, ви не намагаєтеся вбити мого сина, ти?"

Що стосується запаморочення, нещадно вивчає романтичної любові, в той час як вішалася на нього. Це гігантські секвої, музика Бернард Херрманн, що запаморочливі Доллі і зум. Фільм не тільки відображати власні спроби Хічкока контролювати його провідної леді, але пропонує сучасні уявлення про романтику у самих вже сформовано голлівудськими фільмами. Це не приклад женоненавистничества, але гіпертрофувати, красивих і трагічних його деконструкції.

Категория: Мода и Стиль